Спалити чи переробити: як громадам розв'язати проблему утилізації відходів

Неперероблене сміття шкодить природі, забруднює довкілля та може спричинити пожежі. 

Оскільки в Україні недостатньо розвинена культура сортування та утилізації відходів, у багатьох випадках їх просто спалюють. Це небезпечно, бо у процесі горіння вивільняються шкідливі сполуки, що впливають на здоров’я людей. 

Тим часом до місцевої влади багатьох міст та сіл звертаються сміттєспалювальні компанії, які обіцяють розв'язувати проблему. 

Як діяти у такій ситуації, щоб потім не шкодувати, розбиралась журналістка Еко.Район. 

Безпечне сміттєспалювання – міф 

Сміттєспалювальні заводи — найдорожчий метод поводження з відходами, що потребує постійних витрат. Їх вартість вдвічі перевищує вартість вугільних і на 60% вища, ніж вартість атомних електростанцій. 

Більшу частину відходів, які спалюють, можна переробити або компостувати, що сприятиме економії вуглецю та інших переваг для довкілля. Так вважають активісти громадської спілки «Zero Waste Alliance Ukraine», яка нещодавно презентувала посібник «Міф про безпечне сміттєспалювання».

Заводи, які спалюють сміття, не створюють «дешевої зеленої енергії». У країнах Європи працює понад 500 сміттєспалювальних заводів. Але поступово Європа відмовляється від спалювання сміття через великий супротив населення та переходить на більш безпечні для людини та природи технології.

Спалювання не знищує відходи повністю, а лише зменшує в об’ємі, збільшуючи їхню токсичність. До того ж рештки спалювання потрібно захоронювати на спеціальному полігоні, а це додаткові витрати та забруднення нової ділянки землі. 

Окремим фактором, яким часто маніпулюють інвестори є обіцянка створити нові робочі місця. Фактично сміттєспалювання створює найменше робочих місць у порівняні з усіма іншими процесами управління відходами. Це не говорячи про те, якої шкоди для здоров’я завдає робота на таких підприємствах. 

«Сміттєспалювання утворює до 200 разів менше робочих місць ніж повторне використання та ремонт і до 10-150 разів менше ніж перероблення та компостування», – пояснюють у «Zero Waste Alliance Ukraine»: 

На Рівненщині хочуть спалювати сміття поряд зі Смарагдовою мережею

Хоча у Рівненській області сміттєспалювальних заводів немає, є інша проблема. Підприємство, яке виготовляє цемент планує спалювати свої хімічні та промислові відходи біля житлових масивів. 

«Їхнє спалення може призвести до збільшення викидів забруднювальних речовин у повітря. Проте у звіті розробники не вказали конкретних заходів, як зменшити можливий вплив на здоров’я людей та довкілля. Також звіт не містить оцінки можливого впливу на Смарагдову мережу Здолбунівських ставків. Цей природоохоронний об’єкт розташований поблизу заводу. Природоохоронці нараховують близько 20 цінних видів та оселищ, що відносять до Бернської конвенції про охорону дикої флори та фауни й природних середовищ», – про це повідомила рівненська громадська організація «Екоклуб».

Серед відходів, які планують спалювати є: нафтовий кокс, обрізки та скрап (зашлаковані відходи чорних металів), біомаса, паливо, залишкова продукція хімічної промисловості.

Члени «Екоклубу» звернулися до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, щоб відмовити підприємству у розширенні видів альтернативного палива та підготували свої зауваження та пропозиції до виробника цементу.

Що робити громадам, коли їм пропонують «перетворити відходи в енергію»

Заводи-установки, що «перетворюють відходи в енергію», так звані «Waste-to-Energy» (WTE) – це об’єкти, які спалюють муніципальні відходи та нібито вироблятимуть електроенергію. Вони мають багато назв, наприклад установки «газифікації», «піролізу» та «плазмового процесу». 

«Існує два способи перетворення відходів в енергію: перетворення через розкладання органіки, щоб отримати біогаз та спалювання відходів. Робота заводів «Waste-to-Energy» залежна від матеріалів, які добре горять, наприклад, пластик і папір, а не від органічних матеріалів», — йдеться у «Посібнику для громад, які отримують пропозиції побудови сміттєспалювальних заводів».

Окрім того, інвестори, аби отримати дозвіл, переконують керівництво громади, що установки газифікації, піролізу та плазмової дуги не є сміттєспалювальними заводами. Але це не так. Газифікація, піроліз і плазмовий процес базуються на спалюванні (термічному обробленні) і класифікуються та регулюються як спалювальні установки (термічне оброблення відходів).

Що ж робити громадам? Перш за все з'ясувати, які типи відходів потрапляють на смітник. Аудити громадських організацій доводять: муніципальні відходи майже наполовину складаються з органіки, яку можна компостувати, а потім продавати.

«Під час сортування збирайте окремо ресурсоцінні матеріали — такі, що можна відправити на перероблення чи повторне використання. Проаналізувавши різноманіття ТПВ, ви побачите, скільки у громаді паперу, скла, пластику, металу. До речі, коли заберете з відходів органіку, то матимете сухий і чистий папір. Його легше відсортувати. Скло має повторно відправлятися виробникам на перезаповнення. Деякі з видів пластику можуть і повинні перероблятися. Всупереч популярній думці в Україні є вдосталь переробних підприємств», — пояснює аналітикиня Анастасія Мартиненко.

Отже, сміттєспалювальні заводи не утилізують відходи, а просто їх обробляють. Сміття не зникає, воно перетворюється на інші види відходів, які також потребують подальшої переробки, а ще можуть завдавати шкоди здоров’ю та довкіллю.

Дієвим механізмом розв'язання проблеми є грамотне сортування відходів та вторинна переробка.