Ядерна (НЕ) безпека: чи врятують атомки енергетичну систему України

Понад 50% енергетики України залежить від атомних електростанцій. Звичайно, йдеться про ту ситуацію, коли всі наші станції працюють на країну, не перебувають під окупацією та виробляють електроенергію. 

На жаль, сьогодні реактори найбільшої АЕС — Запорізької – перебувають у «холодному» режимі, не працюють на благо України, а сама станція окупована. 

Проте атомну енергетику включили до Плану відновлення України і вона має відіграти важливу роль у питання енергетичної безпеки та незалежності в майбутньому. 

Журналіст Еко.Район вирішив розібратися, наскільки ставку на АЕС можна буде назвати ефективною.

Джерело: Екодія

Ядерна енергетика та «Зелений курс» Європи

У 2022 році Європарламент визнав газ та атомну енергетику «зеленими». Це означає, що їхнє використання не суперечить принципам вуглецевої нейтральності, досягти яких ЄС планує до 2050 року, коли країни Європи збираються викидати стільки ж парникових газів, скільки й поглинати. А отже, негативний ефект на зміну клімату буде зведений до нуля.

Щоправда, до атомної енергетики висувається низка жорстких вимог. Так, усі АЕС мають перейти на так зване аварійно-стійке паливо до 2025 року. А всі компанії запровадити та почати дотримуватися найвищих стандартів із заховання радіоактивних відходів.

Це означає, що всі «старі» АЕС мають бути переобладнані відповідно до нових технологічних вимог. Зокрема, активніше мають розвиватися не великі традиційні реактори, а малі – Small Modular Reactor потужністю до 300 мВт. На них, наприклад, робить ставку Франція, яка все ще залишається одним з островів атомної енергетики у Європі.

Україна поставила собі за мету триматися європейського курсу, а тому План відновлення має відповідати стандартам законодавства ЄС. Те, що атомну енергетику все ж таки визнали «зеленою», дало можливість включити АЕС у план досягнення енергетичної незалежності країни.

Спірні пункти Плану. Ставка на АЕС може не зіграти

Щоправда, якщо уважніше розглянути пункти плану, то з'являються деякі нюанси. Зокрема у тексті зазначено: «Збільшення ядерної потужності (продовження строків експлуатації, більш високе завантаження наявних потужностей блоків на Хмельницькій АЕС)», «Локалізація ланцюжка створення вартості в ядерній сфері (завод із виробництва палива, зберігання відходів)».

Ці пункти викликають обґрунтований сумнів, що розвиток атомної енергетики йтиме відповідно до стандартів «Зеленого курсу», а також викликають стурбованість у екологів. 

Так, створення традиційних великих реакторів потужністю понад 1 ГВт кожен — це дуже амбітне рішення, яке вимагатиме грандіозних інвестицій. Таких великомасштабних проєктів сьогодні у всій Європі лише два — це будівництво третього реактора на АЕС Фламанвіль у Франції, а також будівництво АЕС Хінклі Поінт С у Великій Британії. Будівництво АЕС у Словаччині ми не враховуємо, бо там планується використовувати малі реактори.

Читайте також: Рівненська АЕС як ядерно небезпечна мішень: потенційні загрози, ризики та виклики

Обидва проєкти відрізняються колосальними фінансовими вкладеннями та вже записані у двогострої століття. Так, бюджет Фламанвіль кілька разів листувався через те, що вартість будівництва станції постійно зростала, а саме будівництво відкладалося рік у рік. Запуск реактора планують на 2023 рік, проте все може змінитися. Саме будівництво, до речі, розпочалося у 2007 році.

Що стосується Хінлі Поінт С, то тут все також не виглядає перспективно. Підраховано, що всього на будівництво АЕС піде 25-26 мільйонів фунтів стерлінгів, а дату запуску цього року знову перенесли. Отже, виходить, що станція запрацює не раніше 2027 року і вже сьогодні економічний ефект від її будівництва вкрай сумнівний.

Тут же слід зазначити, що особливу критику викликає ідея створення в Україні «ядерній сфері». Як зазначає українська екологічна організація Екодія, атомне паливо є саме токсичним: «щоб отримати тону уранового концентрату для АЕС, треба переробити 1000 тонн руди, 999 з яких стають відходами у хвостосховищах». 

«Хвостосховища» – це комплекс підприємств з перероблення руди на паливо та утилізації утворених відходів. Вже сьогодні Українські АЕС виготовляють близько 257 тонн таких відходів. Якщо всі мережі будуть локалізовані, це означає ще більше відходів і, на додаток, всі вони залишатимуться в Україні та забруднюватимуть екологію нашої країни.

Читайте також: Людство на порозі катастрофи «у 10 Чорнобилів»: що треба знати про ядерний шантаж росії на ЗАЕС

Островецька АЕС як поганий анекдот. Запустити повноцінну роботу станції не можуть досі

Прикладом того, на що може перетворитися будівництво атомної електростанції, є роботи із запуску Білоруської (Островецькій) АЕС.

Будувати її розпочали у 2013 році, для чого взяли кредит у росії у розмірі 10 мільйонів доларів США. Він мав покрити більшу частину вартості АЕС, проте скільки насправді було витрачено сам Лукашенко назвав «комерційним секретом».

Те що станція будувалася за принципом «тикнути пальцем» і «сказати як робити», тобто без будь-якого обговорення, детального опрацювання та аналізу, стало помітно ще під час вибору майданчика для будівництва у 2005 році. Так, як зазначає в інтерв'ю Громадську місцевий активіст Микола Уласевич, фактично станцію збудували в рекреаційній зоні, в безпосередній близькості від національного парку Нарочанський та заказника Сорочинського озера.

Щобільше, станція розташована фактично на кордоні з Литвою, за 50 кілометрів від Вільнюса. І литовці побоюються, що вона може стати серйозною загрозою для країни. Як розповів на зустрічі з Президентом України Володимиром Зеленським Президент Литви Гітанас Науседа, «культурою будівництва» на Островецькій АЕС у Європі «м'яко кажучи» не задоволені.

Тобто під час будівництва надходила інформація про численні порушення. І хоча офіційна білоруська влада говорила про те, що «все йде за планом», приховуючи інформацію, деякі події все ж таки стали відомі громадськості. Так, як мінімум одна серйозна аварія була зафіксована у 2016 році, коли корпус реактора просто… впав при транспортуванні.

Плани запуску станції до експлуатації постійно доводилося коригувати. Спершу заявляли про запуск Білоруської АЕС у 2013 році, через п'ять років після початку будівництва. Потім терміни переносилися, доки остаточним «дедлайном» не назвали 2020 рік. 

У результаті Лукашенко перевів рішення про запуск у «ручний режим» і перший реактор запустили в листопаді 2020 року, коли в Білорусі в розпалі були політичні протести та жодної відкритої інформації про те, що відбувається на режимному об'єкті Островецькій АЕС – чи справді вона готова до запуску, чи все це відбувається за радянською традицією «якщо сказали, значить зробимо» – отримати було не можна. 

Читайте також: Кліматичні зміни, вирубки лісу та радіація – розплата за участь Білорусі у російській агресії

Побоювання експертів, висловлені під час будівництва та запуску АЕС, підтвердилися практично одразу. Не пропрацювавши та кілька місяців реактор був зупинений. Потім ці «планові зупинки», як їх називав уряд, відбувалися з періодичністю раз на два-три місяці.

З квітня 2022 року перший енергоблок взагалі був вимкнений для «перезавантаження ядерного палива». До сьогодні він не працює. І хоча у тому ж квітні 2022 року заявили про запуск другого енергоблоку, за інформацією на офіційному сайті Білоруської АЕС він все ще будується.

Відключення відбувалося і захисною системою генератора, що підтверджував і Міненерго, а це вже суперечить принципу планового відключення. При цьому експерти підтверджували, що такі численні відключення є небезпечними для експлуатації АЕС. Це значний стрес для корпусу реактора, який при увімкненому стані нагрівається до високих температур. Тому будь-яке планове чи непланове переведення реактора з «гарячого» в «холодний» стан призводить до його більшого зносу.

За майже два роки експлуатації станція не пропрацювала у штатному режимі без збоїв та пів року. Тож говорити, що вона «вирішила питання» енергетичної безпеки у країні не можна. Крім того, станція будувалася з перспективою експорту електроенергії, проте сьогодні про це режим може забути. Країни Прибалтики та Польща ще минулого року заявляли, що не закуповуватимуть електроенергію у Білорусі, а після початку вторгнення в Україну будь-які переговори щодо експорту енергії з країни припинилися.

Читайте також: Звідки «готується напад» на Волинь та Полісся. Хроніка нескінченних «навчань» російської та білоруської армій

Литва ж із самого початку будівництва демонструвала глибокі занепокоєння у відносинах Островецької АЕС. Багато в чому це пов'язано з тим, що, незважаючи на розміщення станції на кордоні, роботи на ній ведуться без належної відкритості інформації. Ні уряд, ні компанія-підрядник «Ростатом» не надають необхідної інформації, про що цього року ще раз заявив Департамент державної безпеки Литви.

Те, що уряд балтійської держави дуже стурбований тим, що відбувається на південних кордонах, підтверджує той факт, що за кілька місяців до запуску в експлуатацію Островецькій АЕС він прийняв рішення роздати два мільйони таблеток йоду мешканцям Вільнюса.

З початку будівництва станція більше нагадувала якогось монстра. Експлуатація лише переконала у цьому погляді. Електроенергії вона не дає, тримає в напрузі Литву, що відбувається на ній нікому не відомо, грошей вона з'їла і продовжує споживати чимало, вже зараз треба думати, як вирішувати питання з утилізацією ядерного палива. Очевидно, що така ядерна енергетика, яка створює лише проблеми, а не рішення, та й зовсім не виглядає безпечною, нікому не потрібна.

На атомну енергетику впливає як невміле планування, так і зміна клімату

Всупереч тому, що ядерна енергетика була визнана «зеленою» в рамках таксономії Європейського союзу, проте говорити про те, що Європа планує робити ставку саме на неї буде, неправильно. Так, за даними DW, сьогодні понад 50% в енергетичному міксі європейських держав атомна енергетика займає лише у Франції (70%) та у Словаччині (53.1%).

На тлі енергетичної кризи, спричиненої вторгненням в Україну, деякі уряди європейських країн заговорили про те, що активно розвиватимуть цей напрямок. Однак тут з'явилися нюанси.

Хвилі спеки (heatwaves), які охопили Європу цього літа, створили новий ризик атомної енергетики. Так, цього літа у Франції більша частина реакторів (там активно використовуються саме сучасні малі реактори, ризики експлуатації яких оцінюються як нижчі) була вимкнена через аномальну спеку. Температура піднімалася до 40 градусів за Цельсієм та експлуатація АЕС була визнано просто не безпечною. Цей режим у Франції продовжувався до вересня.

Це додало ще один аргумент на користь екологічних активістів, які вважають просто неприйнятним експлуатацію атомної енергетики. Вона не стійка, не безпечна і не справляється зі зростаючими ризиками сучасного суспільства. Приклади з України, коли атомні станції стають інструментами ядерного тероризму, лише переконують дедалі більше людей у ​​такій позиції.

Тому необхідність вирішення питання енергетичної безпеки через будівництво нових атомних реакторів є вкрай сумнівною. Можна вірити, що нові реактори не перетворяться на небезпечний анекдот, як це сталося в Білорусі, проте вже сьогодні очевидно, що будівництво буде супроводжуватися протестами, активними виступами екологічних активістів.

Тобто і будівництво, і модернізація, і розвиток ланцюжка постачання створить більше проблем, аніж рішень. І як би не вийшло так, що до того моменту, як усе побудують, Європа не переглянула «таксономію» і не відмовилася від атомної енергетики. Тим більше що Німеччина, наприклад, цього року виводить з експлуатації свою останню атомну станцію.

Куди перспективнішим рішенням бачиться робитиме ставку на відновлювану енергетику. А в Україні, наперекір того, що рашисти знищили близько 90% потужностей, і досвід, і потенціал відновлюваної енергії є величезним. То може зробити крок уперед, замість того, щоб тупцювати на одному «ядерному місці»? Але це питання треба розглянути в окремій статті.

Читайте також: Мегавати війни: втрати, здобутки та перспективи вітроенергетики в Україні