Опудала з тварин: мистецтво чи знущання?

Таксидермія це – виготовлення опудала з тварин, які вже загинули.

Журналістка Еко.Район разом з Ярославом Люшуком, таксидермістом Шацького лісового коледжу з двадцятирічним стажем, розбиралася, як виготовляють опудала та для чого вони потрібні.

Ярослав Люшук – ​лаборант-таксидерміст. Він проводить лабораторні роботи та має гурток, на який ходять студенти з першого до четвертого курсу. Ярослав Борисович люб’язно погодився розповісти про тонкощі професії та показати свою майстерню.

Окрім цього, опікується музеєм фауни, що створений при Шацькому лісовому коледжі. Саме тут експонати – опудала тварин. Початок музею поклав Борис Люшук, батько Ярослава.Колекцію тварин збирали ще з 60-х років минулого століття.

Розповідають, що спочатку опудала стояли просто в авдиторіях чи на коридорі коледжу. А потім, в 1979 побудували будівлю музею, де тварин можна не лише побачити, а й доторкнутися. За словами Ярослава Люшука, це – єдиний музей у Шацьку, а за кількістю експонатів сучасних, то і по Волині.

Як правило, тварини потрапляють до таксидермістів після нещасних випадків. Буває, наприклад, гинуть тварини через природні явища: буревії чи, наприклад, зниження температури, коли вони замерзають.

«Наприклад, в період, коли дозволене полювання на пернату дичину: качку, гуся тощо. Буває, що мисливці просто помиляються і ввечері застрілять пташку. От нещодавно, мені прислали пташку, яку застрілили на охоті. А м’ясо не їстівне, лишили в лісі. Люди побачили, що лежить, забрали», – ділиться таксидерміст.

Ярослав Люшук розповідає, що люди, які знають про цю справу, просто самі передають птахів чи тварин. Ось, косуля, яку саме виготовляли в майстерні, застрілена по ліцензії. Мисливці, на прохання майстра віддали шкуру, яка не годиться для використання. 

Як правило, тваринку стріляють заради м'яса, а шкура нікому не потрібна. Шкуру косулі не можливо використовувати в побуті, як от замість покриття на підлогу: вона ламка і лізе.

«Часом, тварин приносять мисливці, або просто небайдужі люди. Знаходяться охочий й просто в соціальних мережах. От днями написав у фейсбуці чоловік, який випадково застрілив птаха. Він навіть оплатив пересилку», – розповідає Ярослав Люшук.

Ярослав Борисович розповідає, що зараз є сучасні методи, тож робота в дечому полегшилася.

«Це довгий процес: легше показати, ніж сказати», – каже майстер.

Отож, в спеціалізованих магазинах таксидермісти закупляють пластикові форми на звірів. Окремо демонструє майстер форму для куниці, вовка чи косулі.

Далі все треба розрізати, розкласти, вичисти, обробити необхідними хімічними препарати, аби зберегти від молі, ретельно випрати. Цікаво, що дорогі шампуні дають кращий результат, бо тоді, до прикладу пір’я птахів блищить та гарно переливається.  Найважче прати пір’я водоплавних пташок – у них воно вкрите захисним жиром.

Важливо й деталі – як от підібрати очі. Спеціально виготовляють очі – пластмасові, але схожі на справжні. Окремо є очі для вовка, лисиці чи косулі. Вручну такі зробити неможливо. В пана Ярослава коробка. Каже, замовляє з Білорусі. А коштує, каже, дуже дорого. Відпочивальники за літо накидають в скриньку грошей, от вони й витрачаються на матеріали. Пара очей близько 5 доларів.

Потім потрібно ретельно все викласти на формі. На пташці кожну пір'їнку треба вкласти так, щоб це було гарно та природно. Чи на тварини викласти навіть вираз морди. Форма не відтворить вираз морди, вищир, на форму накладають глину і вирівнюють під потребу

«Це професія творча. Таксидермісти – художники чи скульптори. Кожного разу створюєш нову картинку. Будь-якого птаха треба скласти по-своєму», – розповідає Ярослав Люшук.

Розповідає, що перед тим, як взятися до роботи найперше вивчає особливості тваринки чи птаха, аби розуміти, як показати її якомога природніше.

Пізніше опудала підфарбовують, вкривають лаком для захисту.

Таким ремеслом займаються одиниці, каже мій співрозмовник. Між собою спілкуються, зустрічаються на форумах. Однак, в основному це мисливські форуми. А ще дуже багато фахівців виїхало за кордон, бо там вища заробітна плата для таких фахівців. Заробіток в місяць за кодоном близько 3-5 тисяч, тоді як у Києві, до прикладу, близько тисячі доларів за місяць.

В усьому світі розвинена професія. До прикладу, Америка маж близько 500 студій, які виготовляють опудала. Близько ста навчальних закладів у Сполучених Штатах, в яких викладають таксидермію.

Багато українських таксидермістів вийшло саме з Шацького коледжу, тут навчилися праці. Хоча, зазначає Ярослав Борисович, професія далеко не для всіх. Серед мінусів – поганий запах, адже тварини потрапляють до рук таксидермістів мертві. Буває, хтось боїться крові.

«Є люди, які курку не можуть зарубати. Але з Шацького коледжу щороку двоє-троє студентів, які опановують справу повністю. Якщо з першого курсу студенти ходять на гурток, то до закінчення коледжу вони знають весь процес. Бо далі – самовдосконалення. Одна справа показати як все робиться, а зовсім інша самому все робити», – розповідає Ярослав Люшук.

Читайте також: Павло з сачком: турійчанин 40 років збирає колекцію комах Волині

Законно? Етично? Чи корисно?

«Я не вважаю це протизаконним. Жодного разу не було суперечок чи сутичок із зоозахисникам: ми відрізняємося від екопорушників тим, що не вбиваємо. Інша справа – якщо спеціально вбивати, аби робити опудала, це вже не порядно», – каже Ярослав Люшук.

До прикладу, в Херсонській області цьогоріч потравили багато птахів. Їх можна закопати, а можна зробити опудал, щоб люди побачили їх.

«Ось в мене є дві пташки. Черняк та галагаз привезли з Херсонщини. Хіба можна так просто взяти й закопати в землю? Наше завдання – зберегти та показати».

А взяти шакала. Цьогоріч трьох у Волинській області застрілили. Він не має водитися в нас, бо все нищить. Це – всеїдна тварина. Їсть все, що біжить, скаже, руйнує гнізда. Тому, їх знищують у нас, ділиться тонкощами роботи Ярослав.

Якось метелик попався – бражник. А в Шацькому музеї є найменший птах, який водиться в Україні, – золотомушка. Як відомо, у світі найменша – колібрі, який близько 350 видів. Так от, бджолина колібрі, яку вважають найменшою пташкою, трохи менша за метелика бражник. Ярослав Борисович каже, що це достойне того, щоб люди бачили.

«Часом кажуть, що в Україні є колібрі, так от, це – метелик бражник. В нього спереду є довгий хвостик, який і плутають. Виявляється, метелик п’є цим хвостиком нектар. І він зависає над цією квіткою. Тому люди плутають з колібрі. Взагалі, він червонокнижний, його не можна ловити, але оцей залетів в хату і його побачили, коли вже загинув».

«Дуже багато пташок, яких природі не побачиш, а лише в музеї. Всі знають про журавля. Але чи бачили його? Або зозуля? Чули, але чи бачили?»

Щоправда, розповідає Ярослав Люшук, екологи контролюють діяльність таксидермістів. І перевіряють, як і звідки отримали тварину чи птаха.

Таксидерміст вважає, що таксидермія має функція просвітницька, але це не альтернатива і порівнює таку працю з тим, коли померлій людині ставлять пам'ятник, так і тварині є пам’ятник – опудало.

«Я роблю для того, щоб люди бачили й знали види тварин», – каже майстер.

На сьогодні музей фауни найпопулярніший в Шацькій громаді серед туристів. Однак, потребує негайної реконструкції. Нині він знаходиться на утриманні Шацького коледжу, однак на разі коштів на ремонт будівлі не вистачає. А пил, вітер, вологість, зміна температури – це все руйнує експонати. Тому, майстри просять місцеву владу звернути увагу на музей та посприяти його реконструкції.