Птахи надають крила: прогулянка з родиною бьордвотчерів
-
-
>
-
>
-
>
4350
Як спостереження за птахами допомагає пережити стрес, відволіктися від гаджетів та навчитися цінувати природу.
Якщо у парку чи біля озера ви помітили людину з біноклем — малоймовірно, що це шпигун чи приватний детектив. Скоріш за все, перед вами бьордвотчер. Birdwatching — це спостереження за птахами, яке також називають любительською або спортивною орнітологією, птахоспогляданням.
І якщо найчастіше серед бьордвотчерів зустрічаються чоловіки старшого віку — я напросилася на прогулянку з дев’ятирічним Михайлом, його мамою Надією та бабусею Любов'ю. Для них спостереження за птахами стало сімейною, командною справою і переросло у дещо більше, ніж хобі.
Чикотні
Післядощовий весняний ранок у Голосіївському парку. Ятки з кавою ще закриті, біля фонтану на головному вході тусуються хіба що голуби і я. Моїх героїв упізнати нескладно: вони виглядають, як шукачі пригод. Спортивний одяг, рюкзаки, у Міші на голові — обов’язковий атрибут — кепка кольору хакі. Я підходжу до них якраз тоді, коли Любов, бабуся хлопця, дістає з його рюкзака бінокль: це точно вони! До нас приєднується мама Міші Надія і ми пірнаємо вглиб вогкого, ще трохи туманного Голосіївського парку.
Запитую, чи не лякатиме пташок звук затвору фотокамери.
«Це щоб побачити зяблика у лісі, вам стільки всього треба буде зробити! А тут, в парку, вони так звикли до людей, що стрибатимуть поруч», — жінки сміються.
Не минає і п’яти хвилин від початку пригоди, як Міша вказує на двох пістрявих пташок, що приземлилися в кількох метрах від нас: «Чикотні!».
«Самці чикотнів, — уточнює Надія. — Для початківців упізнати вид може бути складно, адже самці, самки, підростаюче пташеня на вигляд можуть дуже відрізнятися. А це — трясогузка! — прямо повз нас швидко пробігає маленька сіро-чорна пташечка. Вона часто гойдає довгим хвостом вгору-вниз: тому і трясогузка».
Читайте також: Мандрувати за птахами: як у Цуманській пущі розвивають бьордвочінг
Качки
Надія працює графічною дизайнеркою. Початок карантину минулої весни вона згадує як «маленький дурдом».
«У Міші ще й футбол відмінили. Тож бабуся взяла на себе місію регулярно гуляти з онуком в парку. І от після третьої прогулянки Міша сказав…»
«Скільки можна цих качок годувати?!» — сміється Любов.
Щоб викликати інтерес до прогулянок, Надя купила Міші книгу про 50 видів дерев. Але ранньої весни визначати дерева по гілках і стовбурах було не дуже цікаво. Тоді в хід пішла енциклопедія про птахів. Десять видів з п’ятдесяти онук з бабусею побачили вже за першу прогулянку. А за два місяці карантину вдалося помітити більше 60 лайферів (уперше побачений вид).
«Міша якось швидко почав одразу тих пташок бачити, розрізняти», — дивується Любов.
«Так а він скільки «просидів» у Вікіпедії і прослухав їх на звук! — пояснює Надія. — Адже перш ніж пташок побачити, треба їх почути. У Вікіпедії до кожного виду є запис пісні: шлюбної, агресивної, самки, самця».
Міша раз у раз підносить бінокль до очей, а бабуся вторує йому, вдивляючись в об’єктив фотокамери.
«Міші пощастило, що у нього бабуся фотографка», — говорить Надя.
Любов раніше працювала у фотостудії. Відколи вийшла на пенсію, вихідні проводила на екскурсіях, займалася спортом. Нині ж до занять додався і бьордвотчинг.
Читайте також: Качкам – свободу: у Старій Вижівці розвели табун із двох сотень пернатих
Чапля
У хор пташиного багатоголосся плавно вливається квакання жаб: перед нами розкинувся каскад озер. Вони розділені бетонними доріжками. Де-не-де зарослі очерету. Бачимо черепаху, вона вилізла з хащів — ближче до води.
«Тут справжня маленька оаза: одночасно болото, дерева і ці озера на річці Оріховатка. Багато різних птахів прилітають сюди пити воду і купатися», — показує у напрямку напівдиких місць Любов.
При березі, зовсім близько до людей, між рослинами і сміттям плаває самка крижня. Це коричнева ряба — як я сказала б у добьордвотчерські часи — качка.
«Виявляється, вони не качечки», — сміється Надія.
«А от летить чапля!», — здіймаємо голови догори, туди, куди вказує Любов.
Але великий птах лиш на мить з’являється між кронами дерев.
«Ми з Мішою на Великдень проснулися о п’ятій ранку, вже не спалося і вирішили піти погуляти в парк, — згадує Надя. — Було так волого на вулиці... І ми застали над озером чаплю: вона кружляла, полювала на риб. Те іще видовище! Для мене це було дивовижно!»
Снігурі
Родина переїхала у Київ з Сімферополя у 2015 році. В Криму — інше різноманіття птахів:
«Для нас снігурі раніше були — як колібрі! Звісно, ми бачили їх на усіх листівках, але в Криму я ніколи не бачила наживо. І якось зимового ранку, вже тут, я бігала, дивлюся — пташка з червоним на грудях. Я зупинилася — не зрозуміла. Поруч проходила бабуся, питаю: «А це раптом не снігурі?». А вона: «Так, вони щороку прилітають. Тут неподалік ясени — вони їх люблять», — розповіла мама Міші.
Надя прибігла додому, із захватом розповіла своїм — Міша аж засмутився, що вона бачила снігурів, а він ні.
Читайте також: Там, де зароджуєтся пташине життя, людина має бути охоронцем, а не руйнівником – заступник директора Шацького нацпарку
Лиска
Над водою у стовбурі верби Любов помічає дупло.
«Он, бачите? Якщо ви помітили гніздо з пташенятами — буде зручно спостерігати, бо батьки годують малечу кожні 15 хвилин», — звертає нашу увагу бабуся.
Нам щастить: ніби чуючи нашу розмову, прилітає темна пташка зі здобиччю в жовтому дзьобі. Це шпак. Він ще не встигає піднести їжу до дупла — як уже наростає пискляве багатоголосся.
Етика бьодвотчера забороняє тривожити і наражати на небезпеку птахів. Гнізда можна фотографувати тільки здаля.
Якщо потривожити птахів у період гніздування чи годівлі пташенят, то перед ними постає важкий вибір: добудувати гніздо, яке може бути у небезпеці, чи витратити сили на будівництво у іншому місці. — А це дуже енергозатратний процес. Часом є ризик, що птах залишить гніздо з пташенятами, щоб встигнути вивести нове потомство у безпеці.
Неподалік від верби Міша помічає на воді лиску, чорну з білим дзьобом «качку».
У неї дуже смішні пташенята. Коли ми вперше їх побачили, Міша гукнув мене: «Бабусю, бабусю, дивися! Там, здається, пташенята!», — Любов одразу не повірила. — У них такі «шкіряні» червоні голови і оранжеві пір’їнки стирчать… Я подумала, що це сміття хтось викинув».
Ластівчине гніздо
Наприкінці минулого року місцева влада запланувала реконструкцію парку, виділили кошти.
«Ви би бачили ці плани, де майже все викладене плиткою! — Надя показує на дерева вздовж озера та порослу травою землю. — Добре, що у нас сильна спільнота «Сусіди Голосіїво». Щойно почали забудовувати схил — ми здійняли великий скандал, вийшли на пікет. Міша — з плакатом «Я тут бачив 68 видів!».
Голосіївський парк — один з найбільших парків Києва, унікальна екосистема, яка вціліла посеред зростаючого міста.
«На жаль, не всі розуміють, що це середовище важливе, особливо для періоду гніздування. Три роки тому на тих деревах гніздилася біла чапля. А сіра прилітала сюди полювати», — Надя звертає увагу на протилежний бік озера.
Читайте також: Хижі рослини, незвичні тварини та сховані озера: чим дивує міжнародне болото на Маневиччині
Там серед дерев видніються залізні, пофарбовані у сірий, конструкції альтанок.
«Спочатку встановили кілька альтанок. Потім більше, — згадує Любов. — Хоч передбачалося, що кошти з їх оренди мають приносити парку користь, але по факту тут вживають алкоголь, вмикають гучно музику, димом і шумом відлякують і птахів, і людей».
«Розважатися можна. Але якщо дитині показати гірку — вона піде спускатися, а якщо дати бінокль і сказати, що там пташки — вона піде шукати пташок», — констатує Надя.
Вона згадує, як щороку змінювався берег в Ялті.
«Ти приїздиш на пляж — краса! Тільки один ларьочок поставили. На наступний рік — вже більше ларьочків, — підносить руку до вилиці, імітуючи шори, — треба зробити отак, потім треба отак, — «шори» прикривають огляд і з іншого боку. — А потім ти приїздиш на Ластівчине гніздо, і нема куди дивитися, крім самої скелі», — ділиться Надя.
Воронятко
Обабіч доріжки між озерами, стрибає і невміло махає крильми, кричить воронятко. Неподалік високо на дереві сидять дві ворони, його батьки. Любов робить кілька кадрів.
«Він вилетів з гнізда і тепер, щоб повернутися, може кілька днів так прострибати. Батьки будуть прилітати, годувати його, охороняти. Часто люди хапають таких пташенят «рятувати». Але цим тільки шкодять, адже вони просто вчаться літати», — розповідає бабуся.
«Мама, а ти камеру поклала?», — Міша копирсається в рюкзаку.
«Так», — відповідає жінка.
Хлопець знаходить невеликий, розміром з мильницю білого кольору пристрій і дивиться у нього як в підзорну трубу. Любов помічає моє здивування.
«Оскільки бьордвотчінг стає все популярнішим, Canon випустили модель фотоапарату для спосетеження за птахами. Він достатньо добре наближає і компактний», — ділиться бабуся Міші.
Читайте також: Болото на вагу золота: чому важливо зберегти Прип'ятське Полісся
Нове хобі потребувало постійної підтримки інтересу. Спочатку Надія записала сина на курс по бьордвотчингу від орнітологині зі Льова Ганни Кузьо. Потім Міша на Новий Рік під ялинкою знайшов бінокль. Ще одним витком стало долучення до фейсбук-групи «Птахи України» і участь у змаганнях бьордвотчерів «Big Day».
Згодом до командної гри долучився тато. З ним Міша виїжджає на усі великі пригоди: інший берег Києва, заміські озера, кар'єри. Найамбітніша ціль наразі — відвідати «місто на воді» Вилково на Одещині.
«Минулого року ми вперше виїхали на Вирлицю і там «назбирали» до 68 лайферів. А загалом у мене вже 137! Міша долучається до розмови зрідка. В основному, щоб уточнити факти, або розповісти про птахів», — ділиться тато Міші.
137 лайферів — це майже третина від 425 видів птахів, яких можна побачити в Україні. Свої «знахідки» Міша фіксує у онлайн-чеклисті українських бердерів на сторінці «Бьордвотчинг в Україні».
Покемон
Любов дістає телефон і вмикає програму для визначення пташки за її співом. Десь поруч, дійсно, хтось завзято виспівує.
На екрані висвітлюється зеленувата смужка. Жовтими плямами на ній відображається спів. Дочекавшись і записавши соло, Любов виділяє на смужці потрібний фрагмент і запускає пошук. Це зяблик!
Жінки розповідають: зрозуміти, що птахи неподалік можна не лише за співом.
«Є пташки, такі різнокольорові, що якщо показати комусь на фото — скажуть, це якісь колібрі, — згадує і своє здивування Надя. — На кар’єрі у Пирогово живуть золотисті щурки, або бджолоїдки».
Там зараз окрім кар’єру, ще й звалище, тож коли родина їздила на пошуки, їм порадили орієнтуватися по запаху.
«Бьордвотчинг чимось схожий за принципом на гру з пошуку покемонів. Це теж було ціллю — відволікти від комп’ютерних ігор. Адже варіантів не так багато», — зізнається Надія.
«Раніше було складно мотивувати на прогулянку. «Навіщо ми туди підемо? Що там робити?». А нещодавно йдемо ми з Мішою і він: «Бабусююю, рука болить, нога болить…». А потім: «О! Пташка!» - вжух між дерев! І вже ні рука, ні нога не турбує», — додає Любов.
Бачити птахів
Ми прийшли до ще одного озера з лататтям біля берега. Між очеретом неспішно ладнає вудку рибалка. Над дзеркальною гладдю води сновигають мартини, білі птахи з чорними головами. Ті, кого зазвичай називають чайками. Любов вважає, що люди, які звикли до таких природних умов, не зовсім розуміють їх унікальність і цінність.
«Мої знайомі часто дивуються: «Як ти фотографуєш таке відображення?!». Ну бо воно є! Це не фотошоп і ефекти! Більшість людей сюди приїздять на вихідних пообіді, коли вже сонце високо і птахи ховаються. А потім кажуть: «Ну я там була, в цьому парку, — там нічого такого немає!», — розповідає Надя.
«Я іноді думаю, розповідати назагал про красиві місця, чи ні. Бо стануть популярними — їх почнуть облагороджувати, забудовувати», — Надя з Мішею для нового хобі і популяризації Голосіївського завели інстаграм-сторінку kyiv.birds.
Читайте також: Гній і Закон: що потрібно українським ґрунтам
З приводу кожної пташки на фото мама радиться із сином.
«Профіль викликав неочікуваний інтерес! До нас звертаються за порадами, запитують то «чиє це гніздо?», то «чому дятел б’є дзьобом ліхтар?», — розповідають Надя та Міша.
Зараз на сторінці майже 1000 підписників. А Мішине захоплення вже не сприймається серед однолітків як щось «для ботаніків».
«Я так розумію, він з бьордвотчінгом тепер буде жити. Це не лишиться просто так: подивився і все. Спочатку він хотів стати науковцем, потім футболістом. А тепер бьордвотчером-футболістом, бо футболісти їздять у різні країни і можуть побачити багато пташок», — Надія, здається, не до кінця розуміє, як об’єднати усі побажання сина, але його вибору все ж довіряє.
Вертаємося. Звичний для Міші маршрут пролягає під мостом. Тут, на стінах тунелю і опорах — кольорові пташки. Їх у 2015 році намалював кримськотатарський кераміст, художник Рустем Скібін.
Довідково: Ганна Кузьо, популяризаторка птахоспоглядання, орнітологиня.
«Року з 2017 бьордвотчинг в Україні вже розвивався семимильними кроками. Особливо із появою сайту Птахи України, груп у Фейсбуці «Птахи України», та «Birdwatching Ukraine» утворилася спільнота з більш ніж 17 тисяч птахолюбів. Раніше теж були спостерігачі-аматори за птахами. Але серед них було більше волонтерів, які допомагали орнітологам», — Ганна проводить курси бьордвотчингу з 2017 року.
З її досвіду, є кілька основних категорій людей, які цікавляться бьордвотчингом:
- мешканці міст, які мають фінансову стабільність і шукають заняття «для душі»;
- люди старшого віку, які вже виростили дітей і прагнуть особистої реалізації: «Для багатьох з них бьордвотчинг став засобом втілення своїх дитячих мрій і джерелом радості».
- і молоді люди, покоління незалежної України, у якого немає радянських стереотипів, як треба проводити свій вільний час.
Ганна чула неодноразово від учнів, що на початку карантину, коли ще всі були розгублені і налякані, паніку й напруження допомагало знімати спостереження за птахами.
«Можна гуляти, але варитися у своїх думках, у стресі. А під час бьордвотчингу ви свої думки фокусуєте на птахах, на прекрасному», — ділиться орнітологиня.
Ще однією перевагою бьордвотчингу орнітологиня вважає його пластичність.
«Ви можете спостерігати за птахами, маючи якийсь вживаний старий радянський бінокль і простенький фотоапарат. А можете купити собі фотоапарат, який коштує як машина і їздити по світу. Тобто кожен витрачає стільки, скільки має. До того ж спостерігати за птахами можна в будь-якій зеленій зоні. Але найціннішим ефектом від бьордвотчингу є знайомство з природою. Як дорослі, так і діти не лише дивляться на птахів, а вивчають їх, розуміють цінність збереження середовища. І у майбутньому стають захисниками природи, а не користувачами її ресурсів», — узагальнює Ганна.
Читайте також: Світязь. Пончики. Кульки
Надія МИКОЛАЄНКО
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
