«У нас поповнення – вовк і лисиця»: як волинянин із Ізраїлю взяв під опіку тварин Луцького зоопарку

Ольга Булковська

Подякувати

19 серпня 2026, 17:15

  2783

Зберегти

«Скажіть, будь-ласка, чи є можливість фінансової підтримки зоопарку? Донати чи щось на кшталт? У деяких зоопарках світу діють навіть спеціальні співтовариства друзів зоопарку, які допомагають його розвивати. Чи є у вас якась подібна практика?» – написав одного червневого дня на сторінку Луцького зоопарку в «Фейсбуці» чоловік, який вже давно мешкає за кордоном, але дитинство і юність прожив в обласному центрі Волині.

А вже за менш ніж два тижні Максим Фраєрман публічно, через соцмережі, повідомив, що у нього з дружиною – поповнення в родині. Щоправда, уточнив, що це тварини, опікунами яких вони стали. Завдяки добрій волі колишнього лучанина двоє хижаків Луцького зоопарку отримали особистих опікунів.

Еко.Район пояснює, чому зоопарки важливі, які вимоги до їхньої роботи і як працює у зоопарках України та світу опікунство – опція благодійної підтримки витрат на харчування, догляд, ветеринарне обслуговування та облаштування вольєрів.

Чоловік, який вже давно живе в Ізраїлі, каже, що мотивацією стала ностальгія (бо дуже любив міський зоопарк і бував там, годинами сидячи біля вольєра з вовками, набагато частіше, ніж більшість містян). А ще зробити цей крок його спонукало розуміння того, що утримувати тисячі тварин, забезпечуючи їм гідні та комфортні умови, у час повномасштабної війни дуже і дуже непросто.

Він додає, що добре розуміє й те, що зараз саме в Україні є безліч важливих напрямків, де потрібна допомога. Однак, уточнює Максим, тварини не можуть попросити про поміч самі. Він із родиною не стоїть осторонь зборів на інші потреби. Проте допомагати людям і допомагати тваринам – це не взаємовиключні речі.

Вразили чоловіка і суми внесків на опікунство в Луцьку. Бо утримання однієї тварини протягом місяця коштує приблизно стільки ж, скільки вечеря в ресторані середнього рівня для однієї людини.

Тому колишній лучанин не став зволікати. Від запиту на можливість опікунства до першого перерахунку коштів минуло лише кілька днів – і з липня Максим та його кохана Євгенія опікуються Алексом, червоним китайським вовком, та Арією, звичайною лисицею з незвичайним забарвленням та складною долею.

А ще чоловік загорівся ідеєю створити спільноту друзів Луцького зоопарку, щоб допомагати йому на регулярній основі, залучити до опікунства інші компанії, приватних меценатів і робити добрі справи разом.

Він також готовий ділитися з охочими власним досвідом, тож просить писати йому – й залюбки розповість. Бо, бачачи зміни у Луцькому зоопарку, Максим хоче, щоб у місці, яке дороге його серцю, з’явилося ще більше можливостей для розвитку.

У Луцькому зоопарку можна не лише дивитись на тварин, а й долучитися до їхнього утримання. Все просто та прозоро: людина, родина, громадська організація або бізнес фінансово підтримують обрану тварину чи облаштування вольєра.

Вона уточнює, що зараз опікунів мають леви, тигри, лемури, єноти, рисі, кролики, вовки, лелеки. Суми – різні. Але усі – важливі, бо допомагають підтримувати належний рівень утримання певних тварин із колекції.

Зазвичай, розповідає директорка, опікуни шукають паралелей, асоціацій, обираючи тварину (наприклад, «Тигрес» підтримує фінансово тигрів). Але є й ті, хто діє інтуїтивно – прийшли, побачили, вподобали, підписали договір і спонсорують утримання або поліпшення умов.

Щодо конкретних цифр, то Людмила Денисенко уточнює, що опікунство над тиграми чи вовками – це 5-6 тисяч гривень на місяць. А, наприклад, над кроликами – три тисячі.

Бувають й інші варіанти допомоги. Наприклад, засновник Cloud Castle та співвласник мережі магазинів Karcher, відкритих за франшизою, Андрій Соломін навесні 2025-го року ініціював масштабне прибирання у зоопарку професійною технікою, яку тоді ж подарував закладу. Це були одразу дві одиниці – підмітальна машина і віконний пилосос.

Цьому передувало те, що спочатку ці ж меценати почали опікуватися вовками, допомагати коштами для їхнього харчування, а потім реалізували проєкт будівництва переходів із вольєрів до острова на водоймі для лемурів, щоб вони мали можливість почуватися в цьому природному середовищі максимально комфортно.

Однак, зауважує очільниця зоопарку, треба чітко розуміти, що опікунство не дає права самостійно годувати тварину, заходити до вольєра, забирати її із зоопарку чи ухвалювати рішення щодо догляду. Усіма професійними питаннями й надалі займаються працівники закладу.

Доброчинець лише бере на себе визначений фінансовий внесок або допомагає у погодженому форматі. Це може бути повне чи часткове покриття витрат на утримання тварини, забезпечення кормами, придбання необхідного обладнання або підтримка облаштування її середовища. Таку співпрацю скріплюють договором.

Для зоопарку така участь важлива не лише через гроші. Вона формує взаємодію та тривале партнерство між підприємством і опікунами.

Луцький зоопарк має понад дві тисячі тварин. Частина витрат – це міський бюджет. А частину підприємство має заробляти самостійно. Тому спонсорська підтримка дуже потрібна.

Якщо врахувати, що під час повномасштабної війни зоопарк і утримував власну колекцію, і приймав тварин, евакуйованих із небезпечних регіонів, і не відмовляв тим, хто залишав тут домашніх улюбленців, рятуючись від війни, то підтримка опікунів, які, попри власні труднощі, залишались із підприємством, є неоціненною. Такий формат слугує для зоопарку хорошим додатковим ресурсом.

Людмила Денисенко каже: практика опікунства є і в інших українських зоопарках, але кожен із них має власні умови і пропозиції.

У європейських зоопарках найпоширенішою формою підтримки є символічне «усиновлення» або спонсорство тварини. Людина робить пожертву, а кошти йдуть на догляд, збагачення раціону, утримання вольєрів, ветеринарні потреби. Доволі популярні також внески на природоохоронні програми. Часто опікун отримує сертифікат, інформацію про вид, іноді – згадку на сайті чи табличці біля вольєра.

У Лондонському зоопарку можна adopt an animal – символічно «усиновити» тварину. Заклад прямо пояснює, що така опіка є символічною: людина підтримує не конкретну одну особину, а відповідний вид у зоопарку та природоохоронну роботу. Цікаво, що цю схему Лондонський зоопарк використовував ще під час Другої світової війни. І вона працює досі.

У Честерського зоопарку пропонують іншу модель. Тут можна взяти під опіку улюблену тварину за незначну суму або придбати пакет «Символічна або опікунська адопція» для будь-якого виду в зоопарку, кошти з якого підтримують роботу зі збереження дикої природи.

Единбурзький зоопарк позиціонує опіку як спосіб підтримати збереження дикої природи (wildlife conservation), що є практикою захисту диких тварин, рослин та їхніх природних середовищ існування. За це можна отримати цифровий сертифікат, фото та інформаційний факт-лист про тварину.

У Дублінському зоопарку діє програма «Пакет символічного усиновлення тварин», за залучення до якої людина отримує сертифікат і сувенірну продукцію. Заклад наголошує, що програма важлива для його роботи, бо він – некомерційна організація, яка збирає кошти та працює заради збереження природи, тварин, рослин та довкілля. На сайті також зазначено, що кошти, сплачені за цим пакетом, підтримують роботу  з охорони природи або збереження культурної спадщини.

У Празькому зоопарку можна стати усиновлювачем або спонсором (adoptive parent or sponsor) для обраного виду. Зоопарк пояснює, що і спонсор, і усиновлювач роблять внесок у догляд за тваринами. Окремо є список тварин для опіки. І для кожного виду може бути необмежена кількість опікунів/спонсорів.

Також у зоопарку проводять кампанії «Всинови мене». Традиційно її запускають наприкінці року, у період адвенту (листопад-грудень), позиціонуючи сертифікат про опіку як оригінальний різдвяний подарунок для близьких. Найвдалішим для цієї акції був 2024 рік, коли додалось понад тисячу нових опікунів (до більш ніж 2,5 тисячі наявних на той час).

У Берлінському зоопарку та Тірпарку програма опіки над тваринами називається Tierpatenschaft. Це популярний спосіб фінансової підтримки утримання тварин, модернізації вольєрів та глобальних проєктів із захисту видів. Опікуном може стати як приватна особа, так і компанія. Для ексклюзивного рівня внески становлять від тисячі євро на рік. Натомість опікуну обіцяють іменну згадку біля вольєра та додаткові знайомства з «підопічною» твариною під час відвідування.

А от у Дрездені (Німеччина) опіку над твариною можна оформити на суму від 25 євро. Зоопарк підкреслює, що така допомога є прямим внеском у належне утримання і догляд.

Зоопарк де Боваль у Франції пропонує спонсорувати тварин і підкреслює, що це не лише емоційний зв’язок із улюбленим видом, а й підтримка асоціації «Боваль Природа», створеної в 2009 році для фінансування світових проєктів із захисту дикої природи.

Насправді форматів підтримки безліч, бо кожен зоопарк у світі пропонує щось своє. Але всі вони ґрунтуються на схожому принципі: доброчинець робить одноразовий або регулярний внесок, а зоопарк спрямовує кошти на догляд за тваринами чи природоохоронні програми.

Важливо розуміти, що опіка – це форма благодійності, а не подарунок. Кошти йдуть на утримання тварин, поліпшення їхніх умов або роботу із збереження й дослідження, а доброчинці отримують натомість певні бонуси (таблички, сертифікати, сувеніри). Але головне – така участь виховує відповідальність за тварин і природу в усіх аспектах. Бо така залученість – це добровільна фінансова підтримка зоопарку, а межі участі доброчинця визначають правила конкретної програми, договір пожертви та законодавство про утримання тварин, благодійність і захист персональних даних.

Європейська комісія прямо зазначає: головні природоохоронні зусилля мають бути спрямовані на збереження тварин у дикій природі. Водночас  охорона видів поза їхнім природним середовищем також важлива, і саме тут Директива Ради 1999/22/EC про утримання диких тварин у зоопарках відіграє необхідну роль. У документі це називається ex situ conservation.

Простими словами: якщо популяція у природі критично мала, середовище знищене або тваринам загрожує браконьєрство, контрольована популяція в зоопарках може стати резервом для виду. Але це має бути не випадкове розмноження тварин для показу відвідувачам, а професійна програма з обліком походження, генетики, здоров’я та можливостей подальшого відновлення популяції.

Тому зоопарки можуть брати участь у поверненні тварин у природу. І відповідь на тезу «усіх тварин треба просто випустити» полягає в тому, що  повертати їх у природне середовище можна лише тоді, коли тварина здатна вижити, існує безпечне природне середовище, а повернення є частиною науково обґрунтованої програми.

Тварина, яка народилася в неволі, звикла до людей, потребує постійного лікування або належить до виду, середовище якого знищене, після «звільнення» може загинути.

Згадана директива також вимагає від зоопарків брати участь у дослідженнях, які приносять користь збереженню видів, у професійній підготовці, обміні інформацією та розвитку природоохоронних навичок. Тобто сучасний зоопарк може бути одночасно ветеринарним, науковим і природоохоронним центром.

А ще документ зобов’язує зоопарки займатися освітою відвідувачів і підвищувати обізнаність про збереження біорізноманіття, зокрема надавати інформацію про тварин та їхні природні середовища, пояснювати, де живе вид, чому він зникає, як на нього впливають війна, зміна клімату, вирубування лісів, браконьєрство, торгівля тваринами та що можна зробити, аби зменшити негативний вплив.

Людмила Денисенко уточнює, що у Луцьку ця робота триває на постійній основі. Є екскурсії, просвітницькі заходи і таблички з інформацією, відповідно до вимог, на вольєрах і по території. Це важливий контраргумент тим, хто каже, що зоопарк – лише розвага. За нормами ЄС він не повинен бути лише розвагою. Й у Луцьку він точно не є нею.

Чинні стандарти Європейської асоціації зоопарків і акваріумів (EAZA) щодо добробуту та утримання тварин, ветеринарної допомоги, безпеки, оцінки стану тварин природоохоронної та освітньої роботи визначають, що відповідальність за умови утримання, догляд і добробут залишається за зоопарком. Опікунські внески можуть підтримувати цю роботу, але не змінюють професійних правил поводження з тваринами.

Людмила Денисенко уточнює, що в Україні членом Європейської асоціації зоопарків і акваріумів є Миколаївський зоопарк, кандидатом у члени – Київський. Луцький зоопарк наразі має членство в Українській асоціації зоопарків.

Директива ЄС вимагає ліцензування та регулярних перевірок. Якщо заклад не виконує вимог, компетентний орган має закрити його для відвідувачів або зобов’язати усунути порушення. Якщо порушення не виправили, ліцензію мають відкликати або змінити, а зоопарк чи його частину – закрити.

Ще один документ – стратегія ЄС з біорізноманіття до 2030 року – ставить ширшу мету щодо природоохоронної діяльності, а саме зупинити втрату біорізноманіття та відновлювати природу. Європейська комісія наголошує, що види та природні середовища перебувають під тиском через руйнування екосистем, забруднення, інвазивні види, урбанізацію та зміну клімату.

У цій системі зоопарки не замінюють охорону природи, але можуть бути допоміжною ланкою: утримувати резервні популяції, проводити дослідження, навчати людей і підтримувати відновлення видів.

Тому на типові закиди на кшталт «тварини мають жити тільки в природі» є простий контраргумент: це можливо, коли природне середовище збережене, а тварина здатна там вижити. Але для видів, які зникають, були конфісковані, травмовані, народилися в неволі або втратили середовище існування, професійний зоопарк чи центр утримання може бути єдиним безпечним місцем.

Волаючи про закриття зоопарків, користувачі соцмереж, які не мають уявлення про роботу таких закладів, звичайно ж, не задумуються, куди  подіти тисячі тварин, які не пристосовані до життя у дикій природі.

Людмила Денисенко, наголошуючи на завданнях зоопарку, додає: саме опікунство над тваринами є тим кроком, який може зробити кожна людина, аби стати до когорти тих, хто спонсоруючи тварину, насправді робить внесок у збереження біорізноманіття нашої планети.

Директорка каже, що мріє також про таку підтримку, частину коштів із якої можна було б спрямовувати на наукову і природоохоронну діяльність, як це роблять за кордоном. Тим паче, що ці питання для України, де триває жорстока повномасштабна війна, від якої потерпають не лише люди, а й тварини, надзвичайно актуальні.

Росія окупувала біосферний заповідник «Асканія-Нова», що призвело до порушення його нормального функціонування. Є дані про величезні втрати видів, зокрема через викрадення, полювання та масові смерті з невідомих причин. Така ситуація – не лише у цьому запровіднику, а й на усіх прифронтових територіях та у зоні бойових дій.

Антидронові сітки, потрібні, щоб зберегти життя людей, стають причиною смерті птахів і кажанів. Тварини гинуть від прильотів, пожеж, голоду, нестачі води, знищення площ їхнього проживання. У рази зросла кількість особин, які мусять мати пожиттєве утримання після порятунку, оскільки отримали травми, що роблять їхнє виживання у природному середовищі неможливим.

Від війни страждають усі без винятку українські зоопарки. Хтось долає наслідки прильотів, хтось шукає можливостей забезпечувати належний догляд колекції в умовах викликів воєнного часу, зокрема блекаутів, при цьому ще й надаючи прихисток тваринам поза колекцією.

Тож говорити про закриття зоопарків означає не враховувати реалій, бо вони є важливою і незамінною частиною природоохоронної роботи зі збереження біорізноманіття нашої планети. 

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди