Степові саги – краса, яка зникає
-
-
>
-
>
-
>
3633
Серед шахової дошки полів та лісосмуг Сходу знаходяться вони – заболочені пониження в заплавах річок, оточені очеретами стариці, – саги. Маловживане назагал слово, але скільки степової природи в ньому.
Власне, вся дика природа степу звелась до степових балок і заплав річок – ниток життя серед тисяч квадратних кілометрів суцільної оранки. Широкі простори очерету, поки ще зелених лучних чи то степових трав, та вікна відкритої води ховають неспівмірно більше життя за поля з лісосмугами.
Тільки тут можна побачити болотяну сову, що на відміну від інших полює вдень, низько літаючи над травами.
Тільки тут можна зустріти незвичайну червону качку огара, що десь виводить пташенят в чиїйсь норі.
Тільки тут болотяні луні переслідують над плавнями заблукалого орла, вочевидь орла-могильника.
Тут можна годинами дивитися в степове небо, вдихаючи аромат трав.
Але ця краса зникає. Як не дивно, тут, в прифронтовій зоні, вона, можливо, більш захищена, ніж подалі. Принаймні, є сподівання, що ніхто не полізе доорювати останні лучні клаптики – тут би існуючі поля виорати, не підірвавшись на нерозірваному снаряді. Але подалі від фронту (та і тут) – треба заповідати, поки є що.
Ну і звичайно, не буде ніяких степових саг, якщо не буде води – а її все менше, а зміну клімату зупинити – не оранці запобігти.
Добре, що цього року навіть тут була повінь, що дає надію надалі – що життя в степу триватиме попри все.
